Роман Рукомеда
До групи прихильників 3. Жванії входять відомі політики - колишній міністр юстиції М. Саакашвілі, колишній міністр податкових надходжень М. Мачаваріані та інші реформатори. Вимоги цього угруповання (стосовно боротьби з корупцією, проведення реформ у системі управління державою, в структурі правоохоронних органів і в економічній сфері) сформульовано у листі 3. Жванії до Е. Шеварднадзе. Позицію 3. Жванії підтримує уряд США. Це, наприклад, проявилось у заяві координатора гуманітарної допомоги США по країнах СНД В. Тейлора та під час візиту до Грузії впливового сенатора Ч. Хагела. У країні відбувається процес поступового перетягування значних політичних гравців групою 3. Жванії або їх певна нейтралізація. Для цього застосовуються різні політичні технології, в тому числі корупційні скандали. Підтримка президента послаблюється й через дискредитацію Союзу громадян Грузії, внаслідок чого Е. Шеварднадзе склав повноваження керівника цієї організації, зайнявши жорсткішу позицію стосовно реформаторського крила СГГ; через відставку впливових посадових осіб, котрі поділяли його .погляди, в результаті конфлікту навколо телекомпанії "Руставі-2". Натомість зростає вплив 3. Жванії та зовнішніх сил, що його підтримують, на внутрішні процеси в країні.
Важливими стали також заявлені Е. Шеварднадзе на останньому щорічному зверненні до парламенту та народу Грузії наміри ре-формувати структуру виконавчої влади, відродивши для, цього інститут кабінету міністрів і посаду прем'єр-міністра. У ситуації, що склалася після виступу, цією реформою може скористатися опозиція.
Найвірогіднішим сценарієм завершення кризи є призначення 3. Жванії на пост прем'єр-міністра Грузії і формування нового уряду з кола людей непідконтрольних Е. Шеварднадзе. Це, в свою чергу, дасть змогу 3. Жванії закріпити свої політичні позиції та виборювати президентську посаду на майбутніх виборах. Для Е. Шеварднадзе цей варіант дає найбільше шансів на збереження влади, хоч і зі зменшенням власних повноважень та можливостей. Такий варіант дасть змогу частково зняти напругу всередині грузинського суспільства та задовольнити основні сторони конфлікту.
Підкріпленням вірогідності саме такого варіанта вибору Е. Шеварднадзе якраз і є обрання на пост голови парламенту Грузії Н. Бурджанадзе. Воно відбулось за підтримки прихильників 3. Жванії, але водночас, пропрезидентські сили в парламенті не заблокували цю кандидатуру. Такий перебіг подій свідчить про певну узгодженість з президентом Грузії посади спікера, з іншого боку - про питому вагу 3. Жванії та політичних сил, пов'язаних із ним, про політичний компроміс між ними. Найбільш спірним тепер залишається питання щодо кандидатів на посаду прем'єр-міністра, яку буде незабаром відновлено.
Для Грузії протягом останніх трьох місяців характерне суттєве зростання ефективності американського впливу. США усвідомлює малоймовірність швидких і радикальних ринкових змін в країні. Тому трансформація економічної системи Грузії відійшла на другорядне місце в американській стратегії стосовно цієї держави. Сполучені Штати продовжують надавати лише незначну фінансову допомогу країні. Майже два роки Грузія не отримує кредитів і від МВФ.
Основний акцент в політиці США щодо Грузії робиться на військове співробітництво. Наприклад - проведення навчань у межах програми НАТО "Партнерство заради миру", приїзд групи американських інструкторів для обміну досвідом з грузинськими військовими, передача партії військових гелікоптерів "Ірокез". Грузія, в свою чергу, висловила бажання вступити до НАТО, підтримала створення американської системи ПРО, а також антитерористичну операцію в Афганістані. Водночас, активізація співробітництва між США та Грузією, особливо у військовій сфері, загострює грузино-російські відносини і призводить до зростання напруження в регіоні.
Тбілісі намагається мінімізувати російський вплив у країні. Зокрема, було досягнуто порозуміння стосовно остаточної ліквідації російських військових баз в Гудауті та Вазіані відповідно до Стамбульських .домовленостей. Досі під питанням залишаються російські військові бази в Батумі та Ахалкалакі.
Характерно, що грузинська сторона, за сприяння міністра оборони Д. Тевзадзе, запропонувала перевести російські військові бази з режиму нормального функціонування на режим виводу. До російської сторони також висунуто вимогу - повідомляти про пересування всіх військ РФ на території Грузії..
Наміри дистанціюватися від Росії відмічаються й в інших формах. Наявні прагнення вирішити боргові питання з Росією (грузинський борг становить $156 млн. 858 тис.), ведеться робота над створенням нового двостороннього рамкового договору. Грузинська сторона виступила з пропозицією демаркації кордону з РФ. Окрім того, Грузія відмовилась видати Росії підозрюваних у бойових діях у Чечні, вимагаючи фактів на підтвердження їхніх злочинів. Водночас, дії Тбілісі, спрямовані на послаблення впливу Росії, супроводжуються, періодичними заявами грузинських політиків про важливість співробітництва з Росією.
Найпотужнішою зоною впливу РФ на Грузію залишається Абхазія. Конфліктна Ситуація в Абхазії у жовтні 2001 р. внаслідок зіткнення грузино-абхазо-російських інтересів остаточно підтверджує кризовий стан сучасної грузинської влади.
Головним результатом конфлікту у жовтні для Грузії є створення патової ситуації, за котрої повернення Абхазії стало практично неможливим. Е. Шеварднадзе буде змушений піти на законсервування ситуації протистояння з Абхазією, що призведе до низки негативних наслідків для нього і держави. Приклад жовтневого протистояння та його безперспективність можуть призвести до відцентрових процесів і розпаду країни.
Свідченням усвідомлення небезпеки регіоналізації на вищому рівні грузинського керівництва стала пропозиція Шеварднадзе (на щорічному виступі перед парламентом і народом Грузії) створити єдину багатосуб'єктну федерацію. Нагадаємо, що і в попередніх заявах президента Грузії висловлювалась ідея перетворення країни на федеративну державу.
Проте, незважаючи на певні позитивні кроки грузинської влади, визначальними характеристиками загальної політичної кризи в Грузії залишаються протистояння всередині виконавчої та законодавчої влади, нездатність керівництва країни вирішувати проблеми як регіонального, так і загальнонаціонального характеру, відсутність скоординованих дій органів влади, високий рівень корумпованості державних структур.
