21 грудня 2007 року, м. Київ
У роботі Круглого столу взяли участь Ростислав Павленко, керівник служби ситуативного аналізу Секретаріату Президента, директор Національного Інституту проблем міжнародної безпеки Олександр Власюк, голова української асоціації дослідників голодоморів України Левко Лук’яненко, директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович, завідувач відділу Інституту політичних досліджень ім. І.Ф.Кураса Микола Михальченко, директор Науководослідного Інституту Українознавства Петро Кононенко, співробітники Національного Інститут проблем міжнародної безпеки при Раді Національної безпеки та оборони України, провідні вітчизняні експерти в гуманітарній сфері та політичних науках.
Модератором першої секції “Філософські питання формування національної ідентичності в контексті денаціоналізаційних тенденцій в епоху глобалізації” виступив д.ф.н., державний експерт відділу гуманітарної політики та безпеки Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Валентин Крисаченко, модератором другої секції “Ідеологічні та технологічні аспекти формування української національної ідеї на сучасному етапі” виступив завідувач відділом інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Микола Ожеван.
Головною метою Круглого столу було обговорення теоретичних проблем сучасного націєтворення та національної ідентичності, пріоритетів національної єдності, концептуальних науково-методологічних підходів до формування української національної ідеї, перспективних напрямків ідеологічного, політичного та культурного об’єднання країни.
Нижче наведені тези виступів деяких учасників Круглого столу.
У своєму привітальному слові Керівник Служби ситуативного аналізу Секретаріату Президента Ростислав Павленко зазначив особливу важливість теми Круглого столу для всього суспільного життя України. Зокрема він підкреслив, що відсутність в Україні прийнятної для всього населення національної ідеї, формули національної ідентичності створює основні проблеми національної безпеки в гуманітарній сфері. Він особливо наголосив, що вирішення цієї задачі може створити загальнонаціональну платформу для національної єдності та національної консолідації.
Тему обговорення продовжив директор Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ Олександр Власюк, який теж визначив проблему національної ідеї як найактуальнішу для нашого духовного життя. З одного боку, зазначив він, свідоцтвом її актуальності є численні публікації в ЗМІ, теми багатьох конференцій, постійне нагадування про неї в виступах політиків самого високого рівня, в тому числі й президентського. З іншого боку, згадані дискусії, що точаться навколо цієї теми, постійний соціально-політичний та духовний запит на неї, вказують і на те, що за шістнадцять років незалежності України це стрижневе для нашого державного та духовного буття питання значною мірою залишається невирішеним.
Далі Олександр Власюк зупинився на причинах цієї невирішеності, серед яких він виділив досить підозріле, а інколи ще й зневажливе ставлення до самого слова “ідея” як до чогось химерного або утопічного в контексті модної в сучасному політичному лексиконі ідеології прагматизму (слово дуже модного в сучасному політичному лексиконі), згідно якої практичний матеріальний “інтерес” домінує над будь-якими “ідеальними” цінностями та духовними основами суспільства. Цей скепсис має місце і по відношенню до національної ідеї, однак парадокс полягає в тому, що поряд з цим скептичним ставленням має місце некритична віра в її месіанське призначення.
З точки зору Олександра Власюка друга причина певного скепсису щодо формування національної ідеї в Україні полягає в поширеному стереотипі про застарілість національної держави (і, відповідно, національної ідентичності як її духовного кореляту) в епоху глобалізації та краху так званої вестфальскої системи. Згідно логіки цього стереотипу місце традиційної державності займають певні наддержавні утворення типу “Всесвітньої Мережі” або “Всесвітньої Імперії” і тому не слід опікуватися проблемою розбудови національної держави, але необхідно замінити її простою інтеграціоністською стратегією.
Останню причину буксування процесів формування усталеної національної ідентичності та національної єдності Олександр Власюк вбачає в поширеному мас-медійному міфі про розкол між Заходом та Сходом в Україні, розкол, під який підводиться навіть цивілізаційне підгрунтя. Він зазначаив, що вкрай небезпечні наслідки такого міфу полягають в тому, що його теза про неможливість загальнонаціональної єдності в наслідок цього розколу видається за майже самоочевидну аксіому та за цивілізаційною риторикою цього міфу приховується примітивна та агресивна українофобія.
На завершення свого виступу Олександр Власюк акцентував тезу про те, що саме визнання важливості формування у населення статусу громадян української держави-нації, коли за словами німецького філософа Фіхте, “зовнішні кордони стають внутрішніми кордонами”, спонукало нас на організацію цього Круглого столу, який, з його думкою, може започаткувати традицію постійно діючого інтелектуального форуму, що ставить за мету вироблення консенсусу серед інтелектуальної еліти сучасної України щодо подальшого розвитку нашої державності і засадничих основ нашої національної ідентичності.
У своєму зверненні до учасників Круглого столу Голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні Левко Лук’яненко продовжив теоретичну дискусію про роль нації в світовому історичному процесі. Значною мірою пафос його виступу концентрувався навколо того, як комуністична ідеологія та комуністична соціально-політична практика, яка принесла страждання та геноцид українському народу, загальмувала розвиток національної свідомості українців. Акцентуючи необхідність радикального викорінення комуністичного ідеологічного спадку в сфері цінностей, Левко Лук’яненко, запропонував своє визначення “національної ідеї” як послідовної альтернативи “комуністичній ідеї”, яке має наступний вигляд: “Національна ідея – це свідоме утвердження нації у всіх проявах її етнічної сутності”.
Серйозні теоретичні проблеми були підняті в зверненні до учасників Круглого столу директора Інституту філософії НАН України Мирослава Поповича, який зауважив, що не треба розглядати українську національну ідею чимось на кшталт гегелівської “Ідеї”, яка виявляє себе в світовій Історії як її певна прихована сутність та історична надмета та надзавдання
історичної творчості. Відкидаючи такий підхід, Мирослав Попович зосередився на складнощах формування націонал ьної ідентичності в сучасній Україні. Зокрема він вказав на феномен “подвійної ідентичності” або феномен “бі-етноре”, тобто на ситуацію в якій громадянин однаковою мірою може ідентифікувати себе як українця та як росіянина внаслідок наявності російських та українських етнічних “корінь”. Мирослав Попович зазначив також, що велика кількість носіїв такого типу ідентичності (особливо на Сході України) створює великі проблеми в вирішенні задачі української національної ідентичності та потребує величезних зусиль в практичній політиці влади для їх вирішення.
В своїй базовій доповіді радник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Олексій Шевченко зосередив свою увагу на основних парадигмах “націєтворення”, які мають місце в сучасну епоху. В процесі свого аналізу він виділив примордіалістську парадигму, згідно з якою “нація” є певною позаісторичною сутністю, яка відтворює себе у часі. Аналізуючи цю парадигму Олексій Шевченко відзначив її відверто субстанціалістський характер, примат природи над історією. Потім він звернувся до розгляду парадигми “політичної нації”, в якому зробив спробу виявити її глибинні філософські передумови, які, за його думкою, беруть свої витоки від міркувань Ж.-Ж.Руссо про “народ” як єдине джерело державного суверенітету. Аналізуючи практичні аспекти застосування цієї парадигми в України, він зазначив, що нерозуміння філософських передумов призводить до спрощення, внаслідок якого спільнота у вигляді “політичної нації” ототожнюється з населенням та має аналогії з моделлю “радянського народу”. Останньою парадигмою, з точки зору Олексія Шевченка, є конструктивістська парадигма, згідно з якою нація є виключно продуктом ідеологій та технологій, спільнотою, яка співвідносить себе з певним політичним проектом. Порівнюючи проаналізовані парадигми, доповідач висунув тезу про те, що саме конструктивістська парадигма є безальтернативною для сучасної України.
В другій базовій доповіді завідувача відділом Інституту політичних досліджень ім. І.Ф.Кураса Миколи Михальченка основний акцент був зроблений на перспективі формування політичної нації в Україні як альтернативі відсутності в Україні чіткої ідеології її розбудови та невизначеності програми її суспільного розвитку. Доводячи цю стратегію формування нової національної ідентичності в Україні, Микола
Михальченко висунув тезу, що держава повинна стати не тільки результатом національної ідеї, але й інструментом її подальшого розвитку, регулятивного впливу на регіони та маси, на системи освіти, науки, виховання, оскільки, з точки зору доповідача, слабка держава не може виконати таке завдання і буде зберігати великий потенціал дезінтеграції. Аналізуючи конкретну структур національної ідеї в Україні, Микола Михальченко, відзначив її системний характер, наявність багатьох складових на відміну від одномірного характеру тоталітарних ідеологій минулого. Однак при цьому він зазначив необхідність інтегративної ідеології, яка б тимчасово стала несучою конструкцією суспільства і забезпечила модернізацію суспільних інститутів і відносин на основі ідей “справедливості”, “правди”, “порядку”, покладених в центр своєрідного “суспільного договору”.
Багато цікавих та евристичних тез було висунуто у виступах учасників Круглого столу. Наприклад, директор Науководослідного Інституту Українозавства Петро Кононенко спростовував поширені стереотипи в науковій, журналістській та суспільній свідомості, згідно з якими українці не мали історичного досвіду власної державності. Говорячи про негативний вплив ідеологеми української бездержавності на сучасні проекти формування української національної ідентичності, він, зокрема зазначав про важливість акцентуації таких форм української державності як Київська Русь, як експериментальна модель Б.Хмельницького, як досвід першої спроби самостійної української державності після 1917 року, навіть модель УРСР як спотворений та недосконалий образ аутентичної української державності.
Взірцем “конструктивістського підходу” був виступ директора Центру “Софія” Андрія Єрмолаєва, який ототожнив національну ідею України з системним економічним та соціально-політичним проектом, на базу якого, на його думку тільки і можливе сучасна національна ідентичність та національна консолідація.
У виступі ведучого наукового співробітника Інституту філософії НАН України Олега Білого основний акцент було зроблено на геополітичних аспектах української національної ідеї та висунуто багато плідних зауважень в плані співвідношення формування української національної ідентичності з національною безпекою України. Зокрема він обгрунтовував тезу про те, що ідеологічна абсолютизація теми розбудови “громадянського суспільства” підсилює соціальну анархію як основну перепону для розбудови української національної держави. Як противагу передумові егоїстичного, приватного інтересу, який лежить в основі громадянського суспільства, Олег Білий сформулював необхідність формування відповідних державних інституцій як основи національного будівництва.
Багато цікавих думок було висловлено у виступах радника Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Володимира Ященка, завідувача відділом стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень Максима Розумного, державного експерта Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Валерія Кузьменка, завідувача відділом гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень Сергія Здіорука, директора-засновника Центру гуманітарної освіти НАН України Володимира Рижка, вченого секретаря Національного інституту стратегічних досліджень Михайла Степика.
Підбиваючи підсумки Круглого столу, директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України Олександр Власюк, відзначив його високий теоретичний рівень, зацікавленість поставленою темою серед наукової та політичної громадськості, висловив впевненість в тому, що цей захід започаткував традицію постійно діючого мозкового Центру з питань національного будівництва в Україні, який в недалекому майбутньому зможе внести вагомий внесок в розробку української національної ідеї.
